ну шо ж йобана почнемо

Внизу по черзі будуть описані штуки, які допомогали чи допомагають мені. Більшість з них звучить супер логічно, а тому їх якось і не хочеться починати пробувати, але моя порада дуже-дуже спромогтись пройтись по всім з них хоча б по декілька разів, тому що всі вони працюють в накопичувальному ефекті

1. Найперше і найлогічніше - це заземлення

- пам'ятаєш, як міша робив штуки? коли він просив себе трусити, сильно зжимати йому руки чи трогав інших "теплих" людей? дисоціація харчується думками і твоїм мозком, коли очі не бачать щось перед тобою і існують виключно бачачи картинку на фоні. Це ситуація, коли твій мозок не може обробити кількість інформації саме візуально чи аудіально. Тобі треба зменшити навантаження фонового шуму на максимум і буквально відчувати штуки тілом, окрім як очима. Попросити когось тебе подьоргати в межах епіліпсісі нормально чи міцно позжимати тебе за руки-ноги-будь-які частини. Холодні руки на шию або живіт - твої чи чужі - теж дуже допоможуть. Головне не тримати їх в одному місці і не робити однакові рухи, щоб тіло не звикло і не сприйняло цю дію теж як щось автоматичне. Рухатись в різних напрямках. У Міші дуже гарна техніка була з проговорюванням теж. "Віка тепла і руки в неї теплі, значить вона реальна, вона дуже жива, значить і я реальнийі живий". Ламати тактильно і сенсорно звичну тобі рутину, але не овервелмити себе цим. Тобі треба форсовано повертати себе в реальність і своє тіло, а значить тобі треба виринати з автоматичної рутини. Це найстрашніше на перших порах, бо - особливо, коли працює - і тебе вибиває з автоматичної рутини, ти відчуваєш реальність занадто реально, можеш злякатись і психіка сховається знову. Це нормально. В мене таке бувало, коли в мене на якийсь відсоток відбувалась де-дереалізація, коли ми з тобою говорили, і ти дивився на мене своїми оцими очима, і перша реакція в моєї психіки це сховатись від того, наскільки багато відчуттів відчулось "реальними". Це непогано, просто мозок ламається і звикає, що не всі експресивні емоції погані і не від всих треба ховатись. Потрогати дерева, відчути воду на тілі, сходити в душ, полежати на мокрій траві, побігати зранку, будь-яка спорт активність в принципі - як рутинна, так і в моменті - дуже допомагає вивести тіло з цього стану. Коротше, твоя головна задача якомога активніше різними маленькими нестрашними тригерами змусити своє тіло відчути, що воно існує в реальному часі також, а не тільки в твоїй голові.

- мені особисто допомагає елементарно покурити, бо це теж впливає на стрес в організмі і виводить його зі стану. Або коли навкруги тихо і я можу сфокусуватись на чомусь одному. Можливо, це одна з причин, чому мені важливо проводити час один на один теж, бо я намагаюсь вловити ці секунди, коли я дійсно відчуваю цю реальність життя. Як коли я цьомала тебе в ніс і ти дивився на мене знизу вверх втомлено-приємними очима. Дуже чітко пам'ятаю цю картинку як раз тому, що тоді не було фону - мого емоційного чи фактичного шуму - навколо, було прохолодно фізично і спокійно морально, без думок на фоні. Відволікатись на погладити своїх тварин - і не робити нічого окрім цього - теж мені дуже допомагає. Загалом, треба мати на увазі, що заземлення має працювати на те, що ти маєш змусити себе фізично відчути світ навколо. Він реальний, ти в ньому теж реальний, ти не існуєш тільки в своїх думках. Це дуже важко і нєловко робити вперше чи перші рази, але дуже треба. Чим більш абсурдніша річ (трогати стіни, стрибати по лавачкам), тим краще, бо це запускає процеси в твоєму мозку, яких там ще не було до того, і в нього нема вибору окрім як повернутись хоч на мілі-секунду назад, щоб відреагувати. Повна дисоціація і спіралін зупиняються першочергово фізично, твоє тіло тут - твій союзник, якому буквально промили мізки, і тобі треба до нього достучатись ("о ніііі ти не такий")

- далі, з цікавого і не зовсім фізичного, не дуже твого улюбленого, - слова. мені, щоб відчувати себе реальною, дуже допомагає чути про себе. що завгодно, якщо воно миле чи приємне, чи опис мене як людини, чи компліменти, чи просто опис того, як я щось роблю. це дуже дає по мозку \поз\, коли ти чуєш з вуст інших людей постійно якісь реальні і живі описи себе. найскладніше їх слухати і проговорювати всередині себе, а не просто пропускати повз. я привчила себе обсмоктувати такі штуки як цукерку, яка довго не тане. це ще одна з причин, чому я піню такі штуки - вони нагадують мені, що я дійсно жива і існую в думках інших людей також, в житті інших людей також. найголовніше це процесити і прям намагатись кушати, навіть якщо в перші рази від цього захочеться ригати. навіть опис того, як ти провів івент від інших чи описи "я помітила, ти часто робиш -це-, це так прикольно" теж дуже змушують відчувати себе живим - не відразу, звичайно. це процес, і більше підтримувальний процес. я цим займаюсь зараз. тому я люблю оці всі теги, описи себе від інших, асоціації і тд. я часто забуваю, хто я, тому в такі моменти я збираю цю інформацію від сапорт групи навколо, бо вони мене бачили найближче, де краще себе знаю тільки я сама. просити про таке теж нормально. якщо захочещ (а я щиро сподіваюсь, що захочеш і зможеш набратися сил спробувати), запитуй в мене. я люблю говорити про тебе. я з радістю тобі розповім, як ти робиш штуки, як виглядаєш збоку чи як існуєш в моїх очах поруч зі мною в реальному світі :3

на цьому моменті я запитала в тебе, чи тобі окей читати на темному фоні світлим, бо я поки перечитувала риганула тричі. але сподіваюсь, тобі норм буде, бо код на колір йобаного текста чомусь лагає і не змінюється на інший відтінок
апдейт: сука я тільки дописала, він змінився. я залишу так, але скажи мені, якщо замінити назад на білий, добре? це 5 хв

2. Тримати все в голові може робити гірше дисоціації - записуй

- причина того, що я все зберігаю і записую не тільки в тому, що я дуже романтична натура, а й в тому, що я не довіряю своїй пам'яті that much. в процесі цього виявилось, що коли ти переносищ свої спогади і думки на реальну бумагу реальними чорнилами чи чимось, це також вивільняє простір для думок. почни вести щоденник - будь-якої вільної хаотичної форми. тобі необов'язково писати там щодня, хоча найкращий варіант, це звісно, дійсно так робити - в першу чергу для пам'яті. тобі дуже не буде цього хотітись - мені досі часто не хочеться записувати такі штуки - але саме фізичне ведення щоденника чи записників дуже допомагає. як описувати день, так і просто вивільняти свої думки. не боятись писати інтрузивні думки чи погані думки і нікому не показувати. не тримай їх всі в голові, бо вони тебе з'ідають. коли ти їх виписуєш, вони спочатку можуть лякати, але потім над ними легше думати. якщо ти думаєш зараз, що думок в тебе поганих занадто багато, щоб їх всі прописувати - тим паче треба це зробити. навіть якщо там десять сторінок будуть про те, як ти себе не любиш - не дай цим думкам прогнити в тобі, дай їм прорости деінде, окрім твоєї голови. тобі треба звільнити простір в голові, щоб дати позитивним думкам там з'являтись. не бійся прописувати все, що пишеться. це дійсно допомагає.

як приємне і добре, щоб не забути - так і деструктивне, щоб поменше тримати в голові. дай вивільнення цьому всьому хоч якось, щоб тобі потім стало трохи легше. з позитивного боку, ти потім зможеш повертатись до гарних речей і згадувати їх знову. почни записник чи щоденик. не відчувай себе "глупо" чи боязно перед цим - просто почни це робити в будь-якому комфортному тобі форматі. я знаю, що ти пишеш штуки собі періодично в нотатник, але спробуй фізично порозписувати, як частину дисоціативної практики. є дійсно дуже велика різниця, коли розписуєш все в фізичні штуки, щиро. можеш завести собі "поганий" щоденник і "хороший", де в перший будеш писати тривожні і погано-сумні штуки, а в інший - щось приємне і щось, що хотів би запам'ятати. так буде і легше процесити, і вони не будуть перемішуватись, і ти зможеш повертатись до того, що сам хочещ, коли захочеш. дисоціація працює як захисна реакція на кількість емоцій і думок, які не може витримати тіло - тож треба вчитись давати йому розвантаження всіма можливими способами

- також можеш спробувати знайти собі якесь медитативне хобі. в тебе є - фактично - з механікою і штуками, але я хз, наскільки ти часто це робиш. може тобі купити якусь стару хуйню на ремонт? я можу. скажи мені, я куплю. сидіти і робити щось руками, поки думки самі думаються і процесуються, дуже допомагає психиці, а тому і дисоціативному стану. прибирання теж може рахуватись, але воно займає набагато більше фізичного ресурсу, тому скоріш заглушає думки, ніж дає їм ресурсний простір вільно протікати. тут саме краще сценарій "сиджу\стою, роблю щось руками, думаю-не думаю в процесі". hit me up, я тобі допоможу чим зможу. зламаю чийсь ноут, вкраду і відправлю тобі. тонтегу не буде

- мені здається, це найбільш основні штуки, якими я живу все життя. це все ще складно і в мене все ще постійно дисоціація, але такі штуки допомагають поступово повертатись в життя, бо типу рік тому було ще гірше. я думаю, терапевтка дасть тобі ще більше інструментів, які ще більше підходять саме тобі

я пам'ятаю, як плакала іллі і психіаторці, що я боюсь, що я ніколи не зможу відчувати емоцій, як нормальна людина, або що я не зможу відчути себе живою хоч на трохи. що я назавжди наче проклята в цьому стані, де нічого не відчувається реальним чи важливим, і де я ніколи не впізнаю себе в дзеркалі. все ще не пізнаю часто, але набагато частіше, ніж раніше, відчуваю життя. все ще дуже складно, але воно дуже того вартує. тому я все ще стараюсь теж, і тому я певна, що в тебе теж вийде. я часто поза тілом, але за цей рік частіше була де-дереалізована, ніж за всі 25 років життя. гарні місця, нові друзі, нові досвіди, ці всі практики, безпечні місця і штуки, - все це змушує відчувати мене живою і боротись за це відчуття теж.

ти також змушуєш мене відчувати себе живою. коли ти на мене дивишся, я майже завжди відчуваю себе людиною воно варте того, щоб пробувати всі можливі штуки і боротися за це я знаю, що ти зможеш бо ти неймовірний молодець, яких я рідко зустрічала в своєму житті, а я багато кого бачила. і я знаю, що ти не повіриш цьому зараз, і це нормально. повернешся потім. сайт існуватиме вічно.

моя думка не зміниться теж

любімому оркадику, дуже хорошому і неймовірному молодцю, який так сильно старається і я це бачу (і всі це бачать). з усіма цьомчиками і обіймами (на 3 сек) світу

найкращому бойфренду від його дівчини

я тебе дуже люблю